Є музика, яка просто грає фоном. А є та, під яку ти формуєшся як людина. Моє знайомство зі «Скрябіним» почалося ще в тих самих 90-х. Часи, коли касети обережно перемотували олівцем, щоб зекономити батарейки в плеєрі, а почути улюблену пісню можна було хіба що випадково зловивши її на радіо.
Мені було років 7-8. Здавалося б, що в такому віці можна зрозуміти в тих дивних, ні на що не схожих текстах? Але вже тоді, слухаючи їх, я відчував: ці пісні набагато глибші за те, що я здатен зараз осягнути. Вони ніколи не здавалися мені простими. Можливо, саме завдяки цій музиці я взагалі навчився сприймати оцю складну, багатогранну призму життя і людської душі.
Простота, в якій ховається всесвіт
Ця музика завжди поєднувала в собі абсолютну простоту і водночас неймовірну складність. І мене завжди відверто дивувало (а часом і дратувало), коли хтось міг кинути фразу: «Та, тупа пісня».
Ні, чуваку. Це не пісня тупа. Це просто ти не розумієш ані пісню, ані виконавця. Треба мати сміливість це визнати. Це ж тобі не якась пластикова попса на один раз, яку покрутили на дискотеці й наступного дня забули. За цією музикою стоїть людина.
«Кузьма: Страшно веселий» — спроба знайти справжнього Андрія
Саме тому цей фільм про Скрябіна цікавить мене не просто як чергова «глянцева» біографія. Документальна стрічка «Кузьма: Страшно веселий» про Андрія Кузьменка — більше відомого як Кузьма Скрябін — стартувала в українському прокаті 13 серпня 2026 року, за кілька днів до того дня, коли йому мало б виповнитися 58.
Я ще не дивився цю стрічку. І саме тому це не рецензія, а радше роздуми людини, яка слухає Кузьму понад 30 років. Автори фільму (студія KNIFE! Films та режисер Артем Григорян) пішли правильним шляхом: вони відмовилися від формату «балакучих голів», де відомі люди по черзі хвалять героя на камеру.
Замість цього вони перелопатили понад 400 годин відео та аудіоматеріалів і близько 22 тисяч фотографій. Вони дали Кузьмі можливість говорити самому за себе. Через його домашні архіви, його інтонації, його жарти та мовчання.
За маскою «веселуна»
Назва «Страшно веселий» може трохи збивати з пантелику. Бо ми всі чудово знаємо Кузьму з телевізора — гострого на язик, іронічного, народного улюбленця. Але ті, хто вслухався в його тексти, знають, що за цією веселістю завжди було щось значно глибше і болючіше.
Мені цікаво, чи вдасться фільму показати цю людину без телевізійної маски. З її сумнівами, помилками, самоіронією та вічним пошуком себе.
🎬 Офіційний трейлер
Чому я не піду на нього в кіно а чекатиму перегляду вдома
Є кіно, яке вимагає великого екрана та натовпу глядачів. А є історії, які потребують тиші. Я люблю дивитися такі речі вдома, на своєму проекторі.
Я хочу подивитися цю стрічку без поспіху. Без телефонів, що світяться в сусідньому ряду, без хрускоту попкорну. Просто вимкнути світло, ввімкнути проектор і на півтори години знову зустрітися з людиною, якої так не вистачає. А вже після цього можна буде говорити, чи справді фільм вийшов таким, яким я його чекаю.
💬 А як ви познайомилися з цією музикою?
Пам’ятаєте свою першу касету «Скрябіна»? Яка пісня для вас стала тією самою, що перевернула свідомість? Залітайте в коментарі — давайте просто згадаємо хорошу музику 👇